On March 6, Natalia, David and Mark arrived from Ukrainka, one of Kyiv's smaller provinces. Tetyana (68), Natalia’s mother was with them. One specific event has haunted them since the departure. The moment they had to say goodbye to the father of David and Mark. “He has been crying since we said goodbye. He just wants his dad.” Natalia is trying to comfort David, but with no effect. The crying has been going on nonstop for two days now. She has never seen her son like this before, and she doesn’t know how to deal with it.

The family photos

Natalia recalls how the earth was trembling when the war began. A nearby power plant was hit and the explosions made the ground shake. The rockets hit only 400 meters from their home. Suddenly, everything turned into an inferno with explosions, fires, sirenes and panic in the streets. People were killed. Only five minutes before, they had been walking peacefully in their garden. The following days, the war escalated and the situation became more and more insecure. “You can’t imagine how life can change in only a minute,” Natalia explains.

“When you decide to leave your house, this is the most difficult,” Natalia begins to cry, “when you need to decide which stuff to take and you realize that your home doesn't matter anymore.” She decided to bring their family photos.

When connections support

Natalia worked as a tour guide taking Ukrainians on guided bus tours through Europe. When we meet her in Przemyśl, she is standing in a town in Poland that she has visited countless times when working. Now, she has arrived as a refugee. Work-related connections in Poland decided to help Natalia and paid for a hotel in Krakow for 4 days.

Today, Natalia and her family are living temporarily in the USA. Her husband is back in Ukraine, suffering from diabetes. David still mourns the loss of his father and that they have to live in separation.

Support our work

6 березня Наталя, Давид і Марк приїхали з Українки, одного з невеликих районів Києва. З ними була Тетяна (68 років), мати Наталії. Одна подія переслідує їх з моменту виїзда із їх містечка. Момент, коли їм довелося попрощатися з батьком Давида і Марка. “Він плакав відтоді, як ми попрощалися. Він просто хоче до тата”. Наталя намагається заспокоїти Давида, але безрезультатно. Плач не припиняється вже два дні. Вона ніколи раніше не бачила сина таким, і не знає, що робити.

Сімейні фотографії

Наталя згадує, як здригалася земля, коли почалася війна. По сусідній електростанції влучили снаряди, і від вибухів здригалося все. Ракети впали всього за 400 метрів від їхнього будинку. Раптово все перетворилося на пекло з вибухами, пожежами, сиренами і панікою на вулицях. Загинули люди. Лише п'ять хвилин тому вони мирно гуляли у своєму саду. На наступні дні війна загострилася, і ситуація ставала дедалі небезпечнішою. “Ви не можете собі уявити, як життя може змінитися лише за хвилину”, - пояснює Наталя.

“Коли ти вирішуєш покинути свій дім - це найважче -, Наталя починає плакати, - коли потрібно вирішити, які речі взяти, і ти починаєш розуміти, що твій дім більше не має значення”. Вона вирішила взяти з собою сімейні фотографії.

Коли зв'язки допомагають

Наталя працювала гідом, возила українців в автобусні тури Європою. Вона знаходиться у Польському місті - Перемишлі, яке вона відвідувала незліченну кількість разів під час роботи. Там ми її і зустріли.  Тепер вона приїхала сюди як біженка. Люди, яких вона знала по роботі в Польщі, вирішили допомогти Наталії і оплатили їй готель у Кракові на 4 дні.

Сьогодні Наталя з родиною тимчасово проживає в США. Її чоловік повернувся в Україну, страждає на цукровий діабет. Давид все ще оплакує розлуку з батьком і те, що їм доводиться жити далеко від нього.

Підтримайте нашу роботу

Am 6. März kamen Natalia, David und Mark aus Ukrainka, einer der kleineren Provinzen Kiews, an. Tetyana (68), Natalias Mutter, begleitete sie. Ein bestimmtes Ereignis habe sie seit ihrer Abreise verfolgt. Der Moment, in dem sie sich von dem Vater von David und Mark verabschieden mussten. “Er weint, seit wir uns verabschiedet haben. Er will nur seinen Papa.” Natalia versucht, David zu trösten, aber ohne Erfolg. Seit zwei Tagen weint er ununterbrochen. Sie hat ihren Sohn noch nie so gesehen und weiß nicht, wie sie damit umgehen soll.

Die Familienfotos

Natalia erinnert sich, wie die Erde bebte, als der Krieg begann. Ein nahegelegenes Kraftwerk wurde getroffen und die Explosionen ließen den Boden erzittern. Die Raketen schlugen nur 400 Meter von ihrem Haus entfernt ein. Plötzlich verwandelte sich alles in ein Inferno mit Explosionen, Bränden, Sirenen und Panik auf den Straßen. Menschen wurden getötet. Nur fünf Minuten zuvor waren sie noch friedlich in ihrem Garten herumspaziert. In den folgenden Tagen eskalierte der Krieg und die Lage wurde immer unsicherer. “Sie können sich nicht vorstellen, wie sich das Leben in nur einer Minute verändern kann”, erklärt Natalia.

“Wenn man beschließt, sein Haus zu verlassen, dann ist das am schwierigsten”, sagt Natalia und fängt an zu weinen, “wenn man sich entscheiden muss, welche Sachen man mitnimmt, und einem klar wird, dass das eigene Zuhause keine Rolle mehr spielt.” Sie beschloss, ihre Familienfotos mitzunehmen.

Wenn Verbindungen helfen

Natalia hat als Reiseleiterin gearbeitet und Ukrainer auf geführten Bustouren durch Europa begleitet. Als wir sie in Przemyśl treffen, befindet sie sich in einer Stadt in Polen, die sie während ihrer Arbeit unzählige Male besucht hat. Jetzt ist sie als Flüchtling angekommen. Berufliche Kontakte in Polen beschlossen, Natalia zu helfen und bezahlten ihr ein Hotel in Krakau für 4 Tage.

Inzwischen leben Natalia und ihre Familie vorübergehend in den USA. Ihr Mann ist zurück in der Ukraine und leidet an Diabetes. David trauert immer noch über den Verlust seines Vaters und darüber, dass sie getrennt voneinander leben müssen.

Den 6. marts ankom Natalia, David og Mark fra Ukrainka, en af Kyivs mindre provinser. Tetyana (68), Natalias mor, var med dem. Én specifik begivenhed har hjemsøgt dem siden de tog af sted. Øjeblikket, hvor de måtte sige farvel til David og Marks far. “Han har grædt, siden vi sagde farvel. Han vil bare have sin far.” Natalia prøver at trøste David, men det virker ikke. Gråden har været uafbrudt i to dage nu. Hun har aldrig set sin søn på denne måde før, og hun ved ikke, hvordan hun skal håndtere det.

Familiebillederne

Natalia mindes, hvordan jorden rystede, da krigen begyndte. Et nærliggende kraftværk blev ramt, og eksplosionerne fik jorden til at ryste. Raketter ramte kun 400 meter fra deres hjem. Pludselig forvandlede alt sig til en inferno med eksplosioner, brande, sirener og panik på gaderne. Mennesker blev dræbt. Kun fem minutter tidligere havde de gået fredeligt rundt i deres have. I de følgende dage eskalerede krigen, og situationen blev mere og mere usikker. “Du kan ikke forestille dig, hvordan livet kan ændre sig på kun et minut,” forklarer Natalia.

“Når du beslutter dig for at forlade dit hus, er det det mest vanskelige,” begynder Natalia at græde, “når du skal beslutte, hvilke ting du skal tage med dig, og du indser, at dit hjem ikke betyder noget mere.” Hun besluttede at tage deres familiebilleder med.

Støtte gennem forbindelser

Natalia arbejdede som rejseguide og tog ukrainere med på guidede busture rundt i Europa. Da vi møder hende i Przemyśl, står hun i en by i Polen, som hun har besøgt utallige gange med sit arbejde. Nu er hun ankommet som flygtning. Nogle arbejdsrelaterede forbindelser i Polen besluttede at hjælpe Natalia og betalte for et hotel i Krakow i fire dage.

I dag bor Natalia og hendes familie midlertidigt i USA. Hendes mand er tilbage i Ukraine og lider af diabetes. David sørger stadig over tabet af sin far, og at de må leve adskilt.

Natālija, Dāvids un Marks ieradās Polijā 6.martā no Ukrainkas, mazas pilsētiņas netālu no Kijivas. Tetjana (68), Natālijas māte, ieradās kopā ar viņiem. Viens konkrēts moments ģimeni vajā, kopš došanās prom. Brīdis, kad bija jāatvadās no Dāvida un Marka tēta. “Viņš raud, kopš mēs atvadījāmies. Viņš grib pie sava tēta.” Natālija cenšas mierināt dēlu, bet nesekmīgi. Puika raud bez apstājas jau divas dienas. Viņa nekad iepriekš nav redzējusi savu dēlu šādu un Natālija nezina, kā ar šo situāciju tikt galā.

Ģimenes bildes

Natālija atminās, kā zeme trīcēja, kad sākās karš. Tuvējai spēkstacijai trāpīja bumba un visa zeme trīcēja sprādziena rezultātā. Tā trāpīja tikai 400 m no ģimenes mājām. Pēkšņi viss pārvērtās ellīgā murgā ar sprādzieniem, ugunsgrēkiem, sirēnām un lielu paniku ielās. Cilvēki tika nogalināti. Kaut tikai piecas minūtes iepriekš, ģimene mierīgi dzīvojās savā dārzā. Drīz vien kara darbība strauji saasinājās un situācija palika aizvien nedrošāka. “Grūti aptvert, kā dzīve var tik radikāli manīties vien 5 minūtēs,” Natālija atzīst.

“Ir ārkārtīgi grūti pieņemt lēmumu pamest savas mājās,” Natālija sāk raudāt. “Kad sāc domāt, ko ņemt līdzi, saproti, ka lietām nav nozīmes.” Viņa izlēma paņemt līdzi ģimenes bildes.

Kad pazīšanās palīdz

Natālija strādāja kā tūrisma gids un pavadīja grupas ekskursijas visā Eiropā. Kad satiekam viņu Premislā, viņa atrodas pilsētā, kurā ir bijusi neskaitāmas reizes darba braucienos. Tagad viņa ir atbraukusi kā bēgle. Pateicoties darba braucienos iegūtajiem kontaktiem, Natālijai ir cilvēki Polijā, kas izlēma viņai palīdzēt un apmaksāt 4 naktis Krakovas viesnīcā.

Šobrīd Natālija un viņas ģimene ir atradusi pagaidu mājas ASV. Viņas vīrs joprojām ir Ukrainā, cīnoties ar diabētu.  Dāvids joprojām sēro par tēva zaudēšanu un ar grūtībām tiek gala ar šķiršanos.

Support our work