Weeks before the invasion, Polina and her family had made arrangements and booked an apartment in Lviv. Among the Ukrainian population, mostly it was being said that the Russians would never invade, but from their home in Kyiv they felt that war was coming. A place in Lviv seemed to be far enough away to be safe, so on the day of the invasion they moved to the temporary apartment. The war escalated quickly. Air alarms were constantly going off, forcing them to the basement, and the massive influx of people started to overcrowd Lviv. Polina recalls how there was a sense of panic in the streets and how the family became scared. “We decided to leave Ukraine,” Polina states.

Education

Polina’s eighth grade classes were abruptly canceled when the war broke out. From Lviv, she managed to get to Poland with her grandmother, mom, sister and stepdad who is not Ukrainian. After 5 days in Poland, most of Polina’s thoughts were focused on how she could finish this year’s important classes. “Maybe I can continue my studies in Ukraine online,” Polina says while cuddling the family dog, Marcel, lying next to her. 

As far away as possible

After the arrival in Poland, the family decided to make Portugal their final destination. How to get there is unknown for them, and they have no connections in the country. Most of their time is spent online, in the blue light of their mobile screens and looking into the possibility of going by train, plane or by bus. Polina is determined when she explains: “We don’t feel safe here. We fear Putin might even invade here too. We want to get as far away as possible.”

My father is in the army

Fleeing as far away as possible doesn't solve all problems because Polina’s father is still in Ukraine. He is fighting in the army to defend the country. Polina tries to stay in touch with him every day, but it is difficult. “I’m glad to be in safety now, but I’m so scared to lose him.” The safety of her dad in war torn Ukraine leaves Polina in a state of uncertainty. “I hope for the best… My life is left back in Ukraine. Now I have to look for a new life somewhere in the European Union…” Polina slides down in the temporary bed to get some more rest. Macel keeps her feet warm under the blanket.

Support our work

За кілька тижнів до вторгнення, Поліна та її сім'я спланували і забронювали квартиру у Львові. Серед українського населення здебільшого говорили про те, що росіяни ніколи не вторгнуться в Україну. Але вдома, в Києві, вони все ж відчували, що війна наближається. Помешкання у Львові здавалося знаходиться досить далеко, тому і здавалося безпечнішим. В день вторгнення вони переїхали до тимчасової квартири у Львові. Війна розгорталася швидко. Постійно спрацьовувала повітряна тривога, змушуючи родину спускатися в укриття, а Львів почав переповнюватись через масовий наплив людей. Поліна згадує, як на вулицях панувала паніка і як була налякана сім'я. “Ми вирішили виїхати з України”, - каже Поліна.

ОСВІТА

Коли почалася війна, заняття були раптово скасовані, Поліна навчається у восьмому класі. Їй вдалося виїхати з бабусею, мамою, сестрою та вітчимом, який не є українцем, зі Львова до Польщі. Після 5 днів перебування в Польщі більшість думок Поліни були зосереджені на тому, як в цьому році закінчити важливі заняття. “Можливо, я зможу продовжити навчання в Україні онлайн”, - каже Поліна, обіймаючи пса Марселя, що лежить поруч з нею.

ЯКОМОГА ДАЛІ

Після приїзду до Польщі сім'я вирішила, що їхнім кінцевим пунктом призначення буде Португалія. Як туди дістатися, вони не знають, і не мають жодних зв'язків у цій країні. Більшість часу вони проводять в Інтернеті, у світлі екранів своїх мобільних телефонів, вивчаючи можливість поїхати: поїздом, літаком чи автобусом. Поліна рішуче пояснює: “Ми не почуваємося тут у безпеці. Ми боїмося, що Путін може вторгнутися і сюди. Ми хочемо виїхати якомога далі”.

МІЙ БАТЬКО СЛУЖИТЬ В АРМІЇ

Втеча якнайдалі не вирішує всіх проблем, адже батько Поліни все ще в Україні. Він воює, захищаючи країну. Поліна намагається підтримувати з ним зв'язок щодня, але це важко. “Я рада, що зараз я в безпеці, але мені так страшно його втратити”. Чи в безпеці її батька в охопленій війною Україні залишає Поліну в стані невизначеності. “Я сподіваюся на краще... Моє життя залишилося в Україні. Тепер я змушена шукати нове життя десь у Європейському Союзі...” Поліна лягає на «тимчасове» ліжко, щоб ще трохи відпочити, а Марсель гріє їй ноги під ковдрою.

Підтримайте нашу роботу

Schon Wochen vor dem Einmarsch hatten Polina und ihre Familie Vorkehrungen getroffen und eine Wohnung in Lwiw gebucht. In der ukrainischen Bevölkerung hieß es meist, dass die Russen niemals einmarschieren würden, aber aus ihrem Zuhause in Kiew heraus spürten sie, dass der Krieg kommen würde. Ein Ort in Lwiw schien weit genug entfernt zu sein, um sicher zu sein, und so zogen sie am Tag des Einmarsches in die Übergangswohnung. Der Krieg eskalierte schnell. Ständig wurde Luftalarm ausgelöst, so dass sie gezwungen waren, in den Keller zu gehen, und der massive Zustrom von Menschen begann Lwiw zu übervölkern. Polina erinnert sich, dass auf den Straßen Panik herrschte und die Familie Angst bekam. “Wir beschlossen, die Ukraine zu verlassen”, sagt Polina.

Bildung

Polinas Unterricht in der achten Klasse wurde abrupt abgebrochen, als der Krieg ausbrach. Von Lwiw aus gelang es ihr, mit ihrer Großmutter, ihrer Mutter, ihrer Schwester und ihrem Stiefvater, der kein Ukrainer ist, nach Polen zu gelangen. Nach 5 Tagen in Polen drehten sich Polinas Gedanken vor allem darum, wie sie die wichtigen Kurse dieses Jahres abschließen könnte. “Vielleicht kann ich meinen Unterricht in der Ukraine online fortsetzen”, sagt Polina, während sie den Hund der Familie, Marcel, der neben ihr liegt, knuddelt.

So weit weg wie möglich

Nach ihrer Ankunft in Polen beschloss die Familie, Portugal zu ihrer endgültigen Bleibe zu machen. Wie sie dorthin kommen, wissen sie noch nicht und sie haben keine Verbindungen in das Land. Die meiste Zeit verbringen sie im Internet, im blauen Licht ihrer Handybildschirme und recherchieren nach Möglichkeiten, mit dem Zug, dem Flugzeug oder dem Bus dorthin zu reisen. Polina ist entschlossen, wenn sie erklärt: “Wir fühlen uns hier nicht sicher. Wir fürchten, Putin könnte auch hier einmarschieren. Wir wollen so weit wie möglich weg.”

Mein Vater ist in der Armee

So weit weg wie möglich zu fliehen, löst nicht alle Probleme, denn Polinas Vater ist immer noch in der Ukraine. Er kämpft in der Armee, um das Land zu verteidigen. Polina versucht jeden Tag, mit ihm in Kontakt zu bleiben, aber das ist schwierig. “Ich bin froh, dass ich jetzt in Sicherheit bin, aber ich habe solche Angst, ihn zu verlieren.” Die Sicherheit ihres Vaters in der vom Krieg zerrissenen Ukraine bereitet Polina große Sorgen. “Ich hoffe das Beste... Mein Leben ist in der Ukraine zurückgeblieben. Jetzt muss ich mir ein neues Leben irgendwo in der Europäischen Union aufbauen...” Polina lässt sich in das provisorische Bett fallen, um sich noch etwas auszuruhen. Macel hält ihre Füße unter der Decke warm.

I ugerne før invasionen havde Polina og hendes familie arrangeret og booket en lejlighed i Lviv. Blandt den ukrainske befolkning blev det mest sagt, at russerne aldrig ville invadere, men fra deres hjem i Kyiv følte de, at krigen var på vej. Lviv virkede til at være langt nok væk til at være sikker, så på dagen for invasionen flyttede de til den midlertidige lejlighed. Krigen eskalerede hurtigt. Luftalarmen lød konstant, hvilket tvang dem ned i kælderen, og den massive tilstrømning af mennesker begyndte at overbefolke Lviv. Polina husker, hvordan der var en følelse af panik i gaderne, og hvordan familien blev bange. “Vi besluttede at forlade Ukraine,” siger Polina.

Uddannelse

Polinas ottende klasse blev brat aflyst, da krigen brød ud. Fra Lviv lykkedes det hende at komme til Polen sammen med sin bedstemor, mor, søster og stedfar, der ikke er ukrainsk. Efter 5 dage i Polen var de fleste af Polinas tanker fokuseret på, hvordan hun kunne færdiggøre årets vigtige klasser. “Måske kan jeg fortsætte mine studier online i Ukraine,” siger Polina, mens hun krammer familiens hund, Marcel, der ligger ved siden af hende.

Så langt væk som muligt

Efter ankomsten til Polen besluttede familien at gøre Portugal til deres endelige destination. Hvordan de skal komme derhen, er ukendt for dem, og de har ingen forbindelser i landet. Det meste af deres tid bruges online, i det blå lys fra deres mobilskærme, mens de undersøger muligheden for at tage med tog, fly eller bus. Polina er beslutsom, når hun forklarer: “Vi føler os ikke sikre her. Vi frygter, at Putin måske også vil invadere her. Vi vil så langt væk som muligt.”

Min far er i hæren

At flygte så langt væk som muligt løser ikke alle problemer, for Polinas far er stadig i Ukraine. Han kæmper i hæren for at forsvare landet. Polina forsøger at holde kontakten med ham hver dag, men det er svært. “Jeg er glad for at være i sikkerhed nu, men jeg er så bange for at miste ham.” Sikkerheden for hendes far i det krigshærgede Ukraine efterlader Polina i en tilstand af usikkerhed. “Jeg håber på det bedste ... Mit liv er efterladt tilbage i Ukraine. Nu er jeg nødt til at lede efter et nyt liv et sted i Den Europæiske Union ...” Polina glider ned i den midlertidige seng for at få noget mere hvile. Macel holder hendes fødder varme under tæppet.

Vairākas nedēļas pirms iebrukuma Poļina un viņas ģimene plānoja braucienu uz Ļvivu un noīrēja tur dzīvokli. Ukrainas iedzīvotāju vidū pastāvēja pārliecība, ka Krievija nekad neuzbruks, bet ģimene savās mājās Kijivā nojauta, ka karš tuvojas. Ļviva likās pietiekoši tālu, lai būtu droša, tāpēc iebrukuma dienā ģimene pārvācās uz pagaidu dzīvokli. Karš saasinājās strauji. Gaisa trauksmes signāli darbojās nepārtraukti, liekot viņiem slēpties pagrabā, un cilvēku straumes pārņēma Ļvivu. Poļina atceras, kā panika bija jūtama Ļvivas ielās un kā bailes pārņēma ģimeni. “Mēs izlēmām pamest Ukrainu,” stāsta Poļina.

Izglītība

Poļinas astotās klases skolas nodarbības tika pārtrauktas līdz ar kara sākumu. No Ļvivas viņai izdevās tikt līdz Polijai kopā ar vecmāmiņu, mammu, māsu un patēvu, kurš nav ukrainis. Pavadot 5 dienas Polijā, visas Poļinas domas bija fokusētas uz to, kā lai pabeidz visu svarīgos šī gada priekšmetus skolā. “Varbūt es varu turpināt mācības Ukrainā tiešsaistē,” Poļina saka, mīļojot savu ģimenes sunīti Marcelu, kurš guļ viņai blakus.

Cik tālu vien iespējams

Pēc ierašanās Polijā, ģimene izvēlējās Portugāli kā savu galamērķi. Kā tur nokļūt, ģimenei nav zināms, un viņiem nav neviena pazīstama šajā valstī. Lielāko daļu sava laika viņi pavada tiešsaistē, savu mobilo telefonu zilajā gaismā, meklējot iespēju tur nokļūt ar vilcienu, lidmašīnu vai autobusu. Poļina apņēmības pilna paskaidro: “Mēs šeit nejūtamies droši. Mēs baidāmies, ka Putins iebruks arī šeit. Mēs gribam tikt cik tālu vien iespējams.”

Mans tēvs ir armijā

Bēgšana pēc iespējas tālāk neatrisina visas problēmas, jo Poļinas tēvs joprojām ir Ukrainā. Viņš karo armijā, lai aizstāvētu savu valsti. Poļina cenšas sazināties ar viņu katru dienu, bet tas ir sarežģīti. “Esmu priecīga, ka atrodos drošībā, bet es arī baidos, ka pazaudēšu viņu.” Tēva drošība kara postītajā Ukrainā atstāj Poļinu lielā neskaidrībā. “Es ceru uz to labāko… Mana dzīve palika Ukrainā. Tagad man ir jāmeklē jauna dzīve kaut kur Eiropas Savienībā…”. Poļina atlaižas pagaidu gultā, lai nedaudz atpūstos. Mercels silda viņas kājas zem segas.

Support our work