When war breaks out

Tetiana recalls when she was still in Ukraine, after the war broke out, that they were going to a gathering at school when they heard an explosion. Already before the war had started, she had been trained in how to react - to hurry to a bomb shelter - but when they got there, it was locked. Finally, they managed to get in and everything calmed down.

The last goodbye

They lived at the bomb shelter for some time, until Tetiana’s father took them away. She remembers how he kissed her goodbye and put them on a minibus to leave the area. First they went from Rivne to relatives living in a town closer to the border, and from there they drove by car to the Polish-Ukrainian border crossing. They had been told that it was impossible to cross the border by car, so they crossed on foot instead. When they finally reached a place to sleep, the night felt unsettling, and Tetiana remembers screams that kept her from sleeping for more than a couple of hours.

Marked for life

At the border, it was very cold, so they received blankets, and the children got candies, cookies and cocoa to warm up. “I will remember the flight for the rest of my life. I will never forget,” says Tetiana, “I will tell the story of our journey to Latvia to my children when I grow up.”

Support our work

КОЛИ СПАЛАХУЄ ВІЙНА

Тетяна згадує, що коли вона була в Україні (після початку війни) вони йшли до школи і раптово почули вибух. Ще до початку війни її навчили, як реагувати - поспішати до бомбосховища, але коли вони туди прийшли, воно виявилося зачиненим. Зрештою, їм вдалося потрапити всередину, і згодом вибухи припинилися.

ОСТАННЄ ПРОЩАННЯ

Деякий час вони жили в бомбосховищі, поки батько Тетяни не забрав їх звідти. Вона пам'ятає, як він поцілував її на прощання і посадив у мікроавтобус, щоб виїхати з району. Спочатку вони поїхали з Рівного до родичів, які жили в містечку ближче до кордону, а звідти поїхали на машині до польсько-українського кордону. Їм сказали, що перетнути кордон на машині неможливо, тому вони пішли пішки. Коли вони нарешті дісталися місця для ночівлі, ніч була тривожною, і Тетяна пам'ятає чиїсь крики, які не давали їй заснути більше кількох годин.

ВІДМІЧЕНІ НА ВСЕ ЖИТТЯ

На кордоні було дуже холодно, тому їм видали ковдри, а дітям - цукерки, печиво та какао, щоб зігрітись. “Я запам'ятаю цей політ на все життя. Я ніколи не забуду, - каже Тетяна, - коли виросту, я буду розповідати історію нашої подорожі до Латвії своїм дітям”.

Підтримайте нашу роботу

Wenn Krieg ausbricht

Tetiana erinnert sich daran, dass sie nach Ausbruch des Krieges, als sie noch in der Ukraine war, zu einer Versammlung in der Schule ging, als sie eine Explosion hörte. Schon vor Kriegsbeginn war sie darin geschult worden, wie sie zu reagieren hatte, nämlich zu einem Luftschutzbunker zu eilen, aber als sie dort ankamen, war er verschlossen. Schließlich gelang es ihnen, hineinzugelangen und alles beruhigte sich.

Der letzte Abschied

Sie lebten einige Zeit im Luftschutzbunker, bis Tetianas Vater sie abholte. Sie erinnert sich, wie er sie zum Abschied küsste und sie in einen Kleinbus setzte, um das Gebiet zu verlassen. Zuerst fuhren sie von Riwne zu Verwandten, die in einer Stadt näher an der Grenze lebten und von dort aus fuhren sie mit dem Auto zum polnisch-ukrainischen Grenzübergang. Man hatte ihnen gesagt, es sei unmöglich, die Grenze mit dem Auto zu überqueren, also gingen sie zu Fuß weiter. Als sie endlich einen Platz zum Schlafen erreichten, war die Nacht beängstigend und Tetiana erinnert sich an Schreie, die sie für mehr als ein paar Stunden vom Schlafen abhielten.

Gezeichnet fürs Leben

An der Grenze war es sehr kalt, deshalb erhielten sie Decken und die Kinder bekamen Süßigkeiten, Kekse und Kakao zum Aufwärmen. “Ich werde mich für den Rest meines Lebens an die Flucht erinnern. Ich werde es nie vergessen”, sagt Tetiana, “ich werde die Geschichte unserer Reise nach Lettland meinen Kindern erzählen, wenn ich groß bin.”

Da krigen brød ud

Tetiana mindes, da hun stadig var i Ukraine, efter krigens begyndelse, hvor de skulle til en sammenkomst på skolen, da de hørte en eksplosion. Allerede før krigen var begyndt, var hun blevet trænet i, hvordan hun skulle reagere - ved at skynde sig til beskyttelsesrummet - men da de kom derhen, var det låst. Hun husker, hvordan det tilsidst lykkedes dem at komme ind, og alle faldt til ro igen.

Det sidste farvel

Da krigen brød ud, boede de i beskyttelsesrummet i noget tid, indtil Tetianas far besluttede, at de skulle væk. Hun husker, hvordan han kyssede hende farvel og satte dem på en minibus for at forlade området. Først gik turen fra Rivne til pårørende, der boede i en by tættere på grænsen, og derfra kørte de i bil til grænseovergangen mellem Polen og Ukraine. De havde fået at vide, at det var umuligt at krydse grænsen i bil, så de krydsede til fods i stedet. Da de endelig nåede et sted at sove, føltes natten urolig, og Tetiana husker skrig, der forhindrede hende i at sove i mere end et par timer.

Mærket for livet

Ved grænsen var det meget koldt, så de fik tæpper, og børnene fik slik, småkager og kakao for at varme sig op. “Jeg vil huske flugten resten af ​​mit liv. Jeg vil aldrig glemme det,” siger Tetiana, “Jeg vil fortælle historien om vores rejse til Letland til mine børn, når jeg bliver voksen.”

Kad sākas karš

Tetjana atminas par kara sākuma posmu, viņa devās uz saietu skolā, kad izdzirdēja sprādzienus. Jau pirms sākās karš viņu reģionā, meitene tika apmācīta kā rīkoties – steigties uz tuvāko bumbu patvertni. Bet, kad viņa tur nonāca, durvis bija ciet. Beidzot, kad izdevās tikt iekšā, visi nomierinājās. 

Pēdējas atvadas

Tetjana ar ģimeni dzīvoja bumbu patvertnē, līdz tētis atnāca un aizveda viņus prom. Meitene atminas, kā tētis viņu noskūpstīja uz atvadām un iesēdināja minibusā, lai aizvestu prom. Sākumā viņi devās pie radiniekiem Rivnē, kas atradās tuvāk Polijas robežai. Viņas ģimenei tika stāstīts, ka ir pilnīgi neiespējami tik pāri robežai ar mašīnu, tāpēc pēdējo posmu līdz robežai viņi gāja ar kājām. Nonākot vietā, kur varēja pārnakšņot, nakts ne pavisam nebija mierīga. Tetjana atceras kliedzienus, kas neļāva viņai gulēt un miegs bija saraustīts.

Rēta uz mūžu

Uz robežas bija ļoti auksti, tāpēc viņas ģimenei izdalīja segas un bērniem deva saldumus, cepumus un siltu kakao, lai sasildītos. “Es atcerēšos šo glābšanos uz visu savu dzīvi. Es nekad neaizmirsīšu,” saka Tetjana. “Stāstu par savu ceļojumu līdz Latvijai es stāstīšu saviem bērniem, kad izaugšu liela.”

Support our work