People had to leave

“I am more afraid of becoming injured or disabled than being hit and dying instantly,” Valerii says, “to get injured is much more difficult to cope with.” When Valerii left Slovyansk, most of the city’s inhabitants had already fled, and the town’s mayor had announced that there was nothing the city could do to help anymore. People had to leave.

Caught in the past

Valerii mourns for his life back in Ukraine. “It was a good life, I had a good apartment and a good pension. Now I feel like I have lost everything.” While in Latvia, he doesn’t hear the sound of sirens or bombs, he also doesn’t have his home anymore. When he left, there was no electricity, gas or water left. He had to set up a little fireplace outside in the garden, and people would come by to ask to use it to cook. Valerii liked that he could help people. Now, he knows that even if he were to return, his apartment wouldn’t be there anymore.

Support our work

ЛЮДЯМ ДОВЕЛОСЯ ВИЇХАТИ

“Я більше боюся отримати поранення або стати інвалідом, ніж бути пораненим і померти миттєво, - каже Валерій, - з пораненням набагато важче впоратисяç”. Коли Валерій виїжджав зі Слов'янська, більшість мешканців міста вже виїхали, а міський голова оголосив, що місту вже нічим не можна допомогти. Людям довелося виїхати.

ЗАСТРЯГЛИ В МИНУЛОМУ

Валерій сумує за своїм життям в Україні. “Це було гарне життя, у мене була гарна квартира і гарна пенсія. Тепер мені здається, що я все втратив”. Перебуваючи в Латвії, він не чує звуків сирен і вибухів, але у нього більше немає свого будинку. Коли він виїжджав, в його місті вже не було ні електрики, ні газу, ні води. Йому довелося розпалити невеличкий вогонь на вулиці в саду, і люди приходили до нього і просили приготувати їжу. Валерію подобалося, що він може допомагати людям. Тепер він знає, що навіть якщо він повернеться, його квартири вже не буде.

Die Menschen mussten gehen

“Ich habe mehr Angst davor, verletzt oder behindert zu werden, als getroffen zu werden und sofort zu sterben”, sagt Valerii, “eine Verletzung zu erleiden, ist viel schwieriger zu verkraften.” Als Valerii Slovyansk verließ, waren die meisten Einwohner der Stadt bereits geflohen, und der Bürgermeister hatte angekündigt, dass die Stadt nichts mehr tun könne, um zu helfen. Die Menschen mussten gehen.

Die Menschen mussten gehen

Valerii trauert um sein Leben zurück in der Ukraine. “Es war ein gutes Leben, ich hatte eine gute Wohnung und eine gute Rente. Jetzt habe ich das Gefühl, alles verloren zu haben.” In Lettland hört er zwar keine Sirenen oder Bomben, aber er hat auch kein Zuhause mehr. Als er ging, gab es weder Strom noch Gas oder Wasser. Er musste draußen im Garten eine kleine Feuerstelle einrichten, und die Leute kamen vorbei und baten ihn, sie zum Kochen zu benutzen. Valerii gefiel es, dass er Menschen helfen konnte. Jetzt weiß er, dass, selbst wenn er zurückkehren würde, seine Wohnung nicht mehr da sein würde.

Folk måtte forlade byen

“Jeg er mere bange for at blive såret eller handicappet end at blive ramt og dø øjeblikkeligt," siger Valerii, "at blive såret er meget sværere at håndtere.” Da Valerii forlod Slovyansk, var størstedelen af byens indbyggere allerede flygtet, og byens borgmester havde meddelt, at der ikke var mere, byen kunne gøre for at hjælpe. Folk var nødt til at forlade byen.

Fanget i fortiden

Valerii sørger over tabet af sit liv tilbage i Ukraine. “Det var et godt liv, jeg havde en god lejlighed og en god pension. Nu føler jeg, at jeg har mistet alt.” Mens han er i Letland, hører han ikke lyden af sirener eller bomber, men han har heller ikke sit hjem længere. Da han flygtede, var der hverken strøm, gas eller vand tilbage. Han var nødt til at sætte en lille pejs op udenfor i haven, og folk kom forbi for at spørge, om de måtte bruge hans ild til at lave mad. Valerii kunne lide at kunne hjælpe folk. Nu ved han, at selv hvis han vendte tilbage, ville hans lejlighed ikke længere være der.

Cilvēkiem bija jādodas prom

“Man ir vairāk bail būt ievainotam vai sakropļotam, nekā, ja man trāpītu un es uzreiz nomirt,” Valērijs stāsta. “Ar ievainojumu ir daudz grūtāk tikt galā.” Kad Valērijs pameta Slovjansku, vairums iedzīvotāju jau bija prom un pilsētas mērs paziņoja, ka pilsēta vairs nav spējīga nevienam palīdzēt. Cilvēkiem jādodas prom.

Pagātnes atmiņās

Valērijs sēro par savu dzīvi mājās Ukrainā. “Tā bija laba dzīve. Man bija labs dzīvoklis un laba pensija. Tagad man ir sajūta, ka esmu pazaudējis visu.” Atrodoties Latvijā, viņš vairs nedzird bumbas un sirēnas, bet viņš nav mājās. Kad viņš pameta savas mājas, pilsētā vairs nebija ne elektrības, ne ūdens, ne gāzes. Viņam nācās izvedot nelielu ugunskuru savā dārzā, kur cilvēki nāca, lai pagatavotu sev ēst. Valērijam patika, ka viņš varēja palīdzēt cilvēkiem. Viņš šobrīd saprot, ja dotos tagad mājās, visdrīzāk viņa dzīvoklis tur vairs nebūtu.

Support our work